До 120-річчя з дня народження О.А.Петрусенко

Оксанина доля.

«Оксана Петрусенко – явище унікальне на українській оперній та концертній сцені 30-х років ХХ століття. Її мистецтво таке ж неповторне і епохальне як і мистецтво Федора Шаляпіна, Соломії Крушельницької, Антоніни Нежданової, Івана Козловського…

Співачка володіла могутнім за силою, необмежиним за діапазоном голосом вийняткової краси й чарівності – напрочуд рухливим драматичним сопрано, легким, дзвінким, сріблястим, як струмування місячного сяйва, — у верхньому регістрі, потужнім і яскравим — у середньому, м”яким, оксамитовим, як звук віолончелі, — в нижньому, — що давало змогу вводити до репертуару партії лірико-колоратурного сопрано і навіть мецо-сопранові. Та найбільша вартість цього рідкісного в природі голосу в його задушевності й теплоті: кожен звук пережитий серцем і емоційно забарвлений. Тому-то спів Оксани Петрусенко не просто вражав і дивував, він глибоко западав у душі слухачів, сіяв радість і щем. (М.Кагарлицький, Заслужений діяч мистецтв України) 

До цих неабияких вартостей слід іще додати сценічний артистизм, уроджену музикальність, виразну дикцію, високу культуру виконання творів будь-яких стилів і жанрів.  

А ще успіхові співачки сприяли зовнішні дані: висока, срунка, вродливе обличчя з великими сіро-блакитними очими, а усмішка Оксани Петрусенко – чарівна, осяйна. Тільки було вийде на кін, усміхнеться або журно схилить голову – і публіка вже в її могутній владі. Оксана Петрусенко володіла надзвичайним даром чарувати, хвилювати своїм мистецтвом.       

   

         Народилася  Ксенія Андріївна Бородавкіна 24 січня (5 лютого за новим стилем) 1900 року в м.Севастополі, в родині Андрія Єлевферійовича і Марії Іванівни Бородавкіних. Батько Оксани, Андрія Єлевферійович, уродженець села Балаклії Балаклійської волості Зміївського повіту Харківської губернії, мати, Марія Іванівна  Кулешова, – селянка села Приятного Філософівської волості Орловської губернії.

Дитячі та юнацькі роки майбутня співачка  провела в Севастополі. Початкову освіту здобула в чотирикласній  народній школі (1908-1912), де познайомилась  учителем-україністом. Він прилучив Оксану до української літератури, познайомив з творчістю Т.Г.Шевченка. У віці 9-12 років майбутня співачка бере активну участь у шкільному і церковному хорах. Доречи кажучи, вона співала в хорі Собору Покрови Пресвятої Богородиці міста Севастополя,  де отримувала за спів свої перші гроші і цим допомагала матері. Справа в тому, що Андрій Єлевферійович помер у 1901році і сім’я Бородавкіних  залишилась без  годувальника. Жилося дуже скрутно. Чотирнадцятирічною Оксана вже працювала на взуттєвій фабриці. 

Журливі пісні матері, обох  бабусь  запали в душу співачки з раннього дитинства, вони  і пробудили в Оксані  любов до пісні.  Пройнята палким бажанням присвятити життя сцені, вона у 1918 році вступила до пересувної української трупи Степана Глазуненка, з якою потрапила до Херсону.  В Херсоні, в Херсонському державному українському музично-драматичному театрі під орудою Івана Сагатовського, Ксенія Бородавкіна народилася як співачка, бо тут вона вперше вийшла на професійну сцену  і стала Оксаною Петрусенко.

         Знаковою стала для співачки зустріч з Панасом Саксаганським, який у 1920р. гастролював у Херсоні. В парі з ним вона натхненно грала Наталку в „Наталці Полтавці” М.Лисенка, Одарку в „Запорожці за Дунаєм” С.Гулака-Артемовського, Катерину в однойменній опері М.Аркаса, Кулину в „Чорноморцях” М.Лисенка, головну роль в „Циганці Азі” М.Старицького, Уляну в „Сватанні на Гончарівці” Г.Квітки-Основ”яненка… Саме П.Саксаганський наполіг, щоб О.Петрусенко в 1923 році вступила до Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка. Вона навчалася у класі педагога Катерини Милютінової-Лихачової, беручи паралельно уроки з вокалу у видатного педагога Олени Муравйової.Та через матеріальну скуту навчання прийшлось припинити.

         З 1924 по 1927 рік талановита співачка гастролювала з музично-даматичними трупами Івана Сагатовського, Василя Красенка, Владислава Сілича по Україні, в містах і містечках Поволжя, Заволжя, Уралу, Дону. Виступала співачки у вже згаданих постановках, а також в опері  „Галька” С.Монюшка, опері „Сільва” І.Кальмана, де виконувала головні партії.  

У вересні 1927 року О.Петрусенко стає солісткою Казанського оперного театру.  Перед нею засяяв світ безсмертних мелодій Глінки, Чайковського, Бородіна, Даргомижського, Римського-Корсакова, Верді, Пучіні, Леонкавало, Гунно, Оффенбаха. Далі її доля привела на сцени оперних театрів міст Баку (1927-1929), Свердлова (1929-1931),  Куйбишева, нині Самари (1931-1934). За цей поміжок часу вона створила більше як двадцять вокально-сценічних образів, які навічно вписалися в історію театрів. Згадаймо лише найвищі її творіння – Оксану, Тетяну,  Лізу, в „Черевичках”, „Євгенії Онєгіні” та „Піковій дамі” П.Чайковського, Наташу в „Русалці”О.Даргомижського, Ярославну в „Князі Ігорі” О.Бородіна, Аїду, Тоску, Турандот в однойменних операх Дж.Верді, Дж.Пуччіні…

Такою ж чарівницею була Петрусенко і на концертній естраді. До своїх програм вона включала оперні партії, романси. Солоспіви на слова Т.Г.Шевченка, українські народні пісні – „Ой не світи місяченьку”, „Там, де Ятрань круто в”ється, „Ой Джигуне, Джигуне”, „Стоїть гора високая”, „Ой вербо, вербо”, „Кулик чайку любив”, ”Ой дівчино-небого”, „Спать мені не хочеться”…  

         1934 рік є знаменним роком в житті Оксани Петрусенко: вона. після прслуховування, була зарахована солісткою до трупи Київського Державного академічного театру опери і балету, де з перших днів, з перших виступів посідає достойне місце серед найкращих майстрів сценічного вокального мистецтва – М.Литвиненко-Вольгемут, З.Гайдай, Паторжинського. Особливо яскраво розкрився талант співачки під час першої Декади українського мистецтва і літератури в Москві у 1936 році. Це був справжній тріумф українського мистецтва. У дні гастролей столичні газети писали: ”Артистка Петрусенко, яка стала улюбленицею московської аудиторії, має не тільки надзвичайної краси голос, але й справжній сценічний талант, вогненний темперамент, багатющу експресію, жест і рухи, вміння переборювати вокальні труднощі… все це створює справді гармонійний образ”. Шість років праці на сцені столичної опери стали епохою Оксани Петрусенко. Виконані нею партії Одарки з опери С.Гулака-Артемовського „Запорожець за Дунаєм” та Наталки Полтавки в одноіменній опері М.Лисенка стали для співачки вершинами творчості, а створені нею образи –перлинами української оперної класики. До Оксани Петрусенко прийшли слава й визнання, вона стала в прямому розумінні всенародною улюбленицею, символом національної пісні. За дзвінкий і чистий голос, за чарівний спів і щедру душу народ прозвав іі „українським соловейком”.

23 березня 1936 року за видатні заслуги у розвитку українського мистецтва і української народної пісні Петрусенко Оксані Андріївні було присвоєно звання Заслуженої артистки УРСР і нагороджено орденом „Знак пошани”.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 листопада 1939 року за великі заслуги у розвитку театрального і музичного мистецтва Оксані Петрусенко було присвоєно почесне звання Народної артистки УРСР.

У розквіті сил і таланту обірвалося життя прославленої співачки. Померла Оксана Петрусенко 15 липня 1940 року. Похована співачка на Байковому кладовищі в Києві. Але її пісні продовжують звучати, пам”ять по неї живе у серцях поколіь, адже вона „…не прсто виходила на сцену співати, вона йшла сказати людям щось найпотаємніше, найдорожче – йшла віддати їм своє серце, свої палкі почуття”. 

         Балаклійці свято шанують память українського соловейка. Одна з вулиць міста носить її ім”я. У вересні 1962 року у районному Будинку культури була відкрита кімната-музей О.Петрусенко, а 16 лютого 1991 року в Балаклійському краєзнавчому музеї – експозиція, присвячена славетній землячці. У двох кімнатах представлені цікаві захоплюючі експонати, зокрема портрети співачки, особисті речі, її музичний інструмент, багато фотографій, афіші про спектаклі та концерти, відтворені сценічні костюми,  книги, листівки, бюст Оксани Андріївни, подарований київським скульптором Г.Петрашевич, платівки з записом чарівного голосу Оксани.

         З 1972 року по 2005 рік в Балаклії щорічно в останню неділю травня проводився меморіал пам”яті О.А.Петрусенко. А з 2006 року — регіональний фестиваль-конкурс вокальної музики, присвячений пам”яті народної артистки УРСР Оксани Петрусенко.  

 Спливло 80 років від дня смерті О.Петрусенко. Та її творчість, яка вписана історію національного вокалу, її чарівне лірико-драматичне сопрано продовжує хвилювати слухачів. ЇЇ голос лунає в стінах Балаклійського районного краєзнавчого  музею до тепер. Запрошуємо жителів міста Балаклія, його гостей  до музею,  двері якого гостинно відчинені для відвідувачів  щоденно, крім неділі і суботи, з 8.00 до 17.00.  В суботу – з 9.00 до 15.00.  

Старший науковий співробітник   Балаклійського районного краєзнавчого музею Скляр О.Б.

 

 

Подписывайся
Уведомление о
guest
0 Комментарий
Inline Feedbacks
View all comments
0
Would love your thoughts, please comment.x
()
x