Вшанування пам’яті жертв війни та боротьба за свободу зараз

В Україні 8 травня відзначають День пам’яті та примирення, присвячений пам’яті жертв Другої світової війни. І це аж ніяк не одне й те ж саме, що День перемоги. Річ у тому, що Друга світова війна стала найбільш кривавою та жорстокою в історії людства. Тому цей день присвячений пам’яті понад 80 мільйонів людей, чиє життя було цинічно обірване як нацистським, так і радянським режимами.

Велика ціна перемоги

Безумовно важливо пам’ятати про подвиг всіх тих, хто боровся з нацизмом та переміг його. Проте не слід забувати та жертв війни — тих, хто постраждав від бойових дій та окупації міст і сіл. Війна – це не лише танки, гармати й запах пороху. Це мільйони маленьких і великих людських бід. Це зламані долі, зруйновані сім’ї та втрачені життя.
Українці на боці антигітлерівської коаліції зробили значний внесок у перемогу над нацизмом. Ціною цього внеску стали величезні втрати впродовж 1939–1945 років. Тоді загинуло понад вісім мільйонів осіб — як українців, так і представників інших народів, які жили на території України.
Перемога у Другій світовій була досягнута шляхом вчинення радянським режимом надзвичайної кількості воєнних злочинів. Тому якщо і згадувати про ті часи, то не для того, щоб пишатися ними. А для того, щоб назавжди запам’ятати, що робити не можна і повторювати не слід.

День, який намагалися не згадувати

Нам інколи здається, що День перемоги відзначається щороку з моменту закінчення війни. Але це не так.
Історики звертають увагу на той факт, що перші десятиліття взагалі ніхто не відзначав “Велику Перемогу”. Навпаки, про неї намагалися зайвий раз не згадувати, адже люди чудово пам’ятали, якою ціною вона далася.

7 травня 1945 року німецька делегація підписала акт про капітуляцію в Реймсі. Однак на вимогу Йосипа Сталіна, незадоволеного тим, що вони здалися не йому, а західним союзникам, капітуляція була «повторена» о 22:43 8 травня в радянсько-окупованій зоні на околиці Берліна. У Москві вже було 9 травня. Так, в Європі День Перемоги відзначають 8 травня, а в СРСР – 9 травня. Святкування 9 травня, санкціоноване СРСР у 1945 році, було скасовано через три роки – у 1948-му, а «класичний» радянський День Перемоги відновили лише за Леоніда Брежнєва – у 1965-му.

Трагедія, проте не подвиг

Пам’ять про Другу світову — це пам’ять про катастрофу. Але уроки цієї війни, якщо і були вивчені, то не всіма країнами. Відзначення перемоги над нацизмом в російській федерації поступово перетворилося на культ, метою якого стала пропаганда війни.
Сьогодні держава-агресор послуговується міфом перемоги у Другій світовій війні як індульгенцією, щоб виправдовувати й пояснювати ним будь-які воєнні злочини проти військових та цивільних людей України.

Про що нам в жодному разі не слід забувати?

Друга світова почалася не з нападу Німеччини на СРСР, а з нападу Німеччини та СРСР на Польщу в 1939 році. Вона стала результатом домовленості між двома тоталітарними режимами. Протягом наступних років ці режими вчинятимуть на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду.
Більша частина смертей українців у Другій світовій війні стали результатом жахливої некомпетентності радянського керівництва, а також наслідком його повної байдужості до життів як військових, так і мирних жителів.

У Другій світовій війні перемогу здобув аж ніяк не СРСР.

Ця перемога – результат титанічних зусиль десятків держав і сотень народів. Російська Федерація прагне привласнити перемогу над нацизмом, щоб ще більше маніпулювати як власними громадянами, так і міжнародною спільнотою.

Україна тоді та зараз

У 2010 році 58% громадян України називали День перемоги, коли їх запитували про найважливіші та найулюбленіші свята. У 2016 році таких було вже 35%, а у 2021-му — 30%. Наразі, за даними КМІС, серед українців лише 13% залишаються «шанувальниками» цього свята. Соціологи пов’язують такий показник із війною та з тим, що День перемоги дуже активно святкується у росії як мілітаристське агресивне свято.
Нині, як і в роки Другої світової війни, Україна відчайдушно воює з агресором. Наша боротьба триває щоденно від 2014 року. Але ми неодмінно переможемо, бо захищаємо рідну землю та боронимо своє право вільно обирати майбутнє. Для нас це війна за свободу, цивілізованість та демократію.
День пам’яті та примирення символізує не тріумф переможців над переможеними, а застереження — диктатори завжди прагнуть задовольнити імперські амбіції збройним шляхом. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма доступними засобами. І ми обов’язково пам’ятатимемо про це після того, як знову здобудемо перемогу.