Вишиванка: магія ниток, втілена в символах України

18 травня цього року в Україні святкують День вишиванки. Свято щороку припадає на третій четвер травня. В цей день українці одягають вишиванки, які є традиційним одягом нашого народу, та з гордістю виходять у них на вулиці. Для нас це спосіб вшанувати традиції наших предків. Але чи достатньо ми знаємо про ці традиції?

Чим є вишиванка для українців?

З давніх-давен вишиванка була для українців не тільки святковим вбранням, але й оберегом — символом щасливої долі, знаком здоров’я та краси. 

Точно не відомо, коли саме українці почали прикрашати одяг вишитими символами. Але до прийняття християнства вишите вбрання і предмети побуту (рушники) вважались дуже потужним захистом. Люди вірили, що вишивка не просто прикрашає одяг, але захищає від злих сил і недоброго ока.

Вишивки прикрашалися різноманітною символікою, вибір якої залежав від того, кому саме призначалося це вбрання — нареченому чи чоловікові, дівчині чи заміжній жінці. Кожен елемент орнаменту ніс в собі глибинний смисл. 

І сьогодні вишиті орнаменти продовжують таїти в собі зашифроване послання наших предків. Тому це не просто святковий одяг, вишиванка — це закляття на захист.

Не на кожен день

Українці не носили вишиванок на щодень. У час, коли на створення однієї сорочки витрачалися місяці, дуже не практично було щодня ходити у вишитій сорочці. Тому вишиванки дбайливо зберігалися, а на кожен день використовувалися сорочки-буденки. Вони були пошиті з небіленого полотна та мали дуже простий крій.

Ну а першим, хто вирішив популяризувати вишиванку, став Іван Франко. Саме він скомбінував вишиту сорочку з піджаком. В цьому одязі письменник з’являвся настільки часто, що навіть на купюрі у 20 грн він зображений у ньому.

Унікальність і неповторність

Кожному куточку України притаманна відмінність у техніці вишивання, орнаментах і кольорах, якими оздоблюють сорочку. Своїми особливими вишиванками може похвалитись не тільки кожен регіон України, а навіть окремі села. За візерунком на сорочці можна було з першого погляду визначити, до якого роду належить людина.

Вже в 5 років дівчата вміли тримати голку в руці та оздоблювати сорочки найпростішими швами. Вишивали навіть жінки знатного роду. Вишиту сорочку не можна було купити. А за традицією кожна дівчина перед весіллям зобов’язана була вишити святкову сорочку своєму нареченому. В якості приданого кожна дівчина повинна була мати близько сорока вишитих сорочок. Оскільки вишивка однієї сорочки займала від двох тижнів до трьох років в залежності від складності техніки, то таке придане дівчина збирала все своє життя.

А от чумаки довіряли прання своїх сорочок тільки власним нареченим та дружинам, адже вважали цей ритуал сакральним. 

Вишиванка крізь віки

Для оздоблення сорочок використовували понад сотню різних вишивальних швів. Найпоширеніші з них — низинка, верхоплут та козлик. А от хрестик до українських вишивальниць прийшов зовсім нещодавно — всього 150 років тому. Хрестик ще називається броварківською вишивкою і по суті не має відношення до українських джерел. 

Для надання ниткам для вишивання відповідного кольору використовувалися настоянки з трав, кори та квітів. Золотий тон здобували, запікаючи нитки в середині житнього хліба. Це дозволяло зафіксувати відтінок на віки. Нитки не вигоряли на сонці і століттями не втрачали свого кольору.

За радянських років український історичний одяг було спеціально спотворено. 

В ті часи заміна автентичного національного костюма псевдонародним стала одним із головних завдань радянської політики. Вінки із пластмасових квітів, червоні атласні спідниці, червоні чоловічі шаровари, псевдовишиванки з маками стали атрибутами “національного костюма” українського народу, не маючи жодного відношення до справжніх національних цінностей та культури України.

Проте сьогодні українці потроху повертаються до своїх джерел. Орнаменти з вишивки з кожним днем стають все популярнішими. Сьогодні їх можна побачити не лише на сорочках, але і на будь-якому сучасному вбранні, на автомобілях і навіть як татуювання. 

І, що найголовніше, українці прагнуть дізнаватися про свою спадщину якомога більше. Ми вчимося відрізняти українські вишиванки від, наприклад, румунських. Ми прагнемо до того, щоб вишивка на сорочці була не просто прикрасою. Щоб вона, як і століття тому, несла в собі потужне посилання, властиве лише українському народу.