Чому розмовляти українською сьогодні дійсно важливо?

«Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію», — говорила Леся Українка. Адже територію можна відвоювати, а коли вмирає мова, то вмирає і нація. Недаремно кажуть, що мова — ключ до Вічності, пароль до дверей Всесвіту.

У Польщі дослідили, як в країні змінилося ставлення до біженців з України, які виїхали через війну з Росією. Для цього Варшавським університетом було проведено два опитування, результати яких потім порівняли. Як виявилось, 68% респондентів заявили, що ставлення змінилося на гірше. Причиною стало те, що біженці з України в основному говорять російською. Через це поляки втрачають уявлення про те, хто насправді українці. “Для нас це важко, — зізнався один з опитуваних. — Адже ми чуємо російські слова і не можемо зрозуміти, хто перед нами — друг чи ворог”.

Історичні дані

Відомий канадський історик українського походження, професор Гарвардського університету Орест Субтельний довів, що українській мові не менше 5 тисяч років.

Найдавніші зразки української мови, що збереглися, сягають середини ХVІ ст. до н. е. (Голунський напис на кам’яному стовпі знайдено біля с. Медвин Богуславського району Київської обл.).

Польський дослідник Михайло Красуський у 1880 р. у книжці «Древность малороссийского языка» дійшов такого висновку: «Займаючись тривалий час порівнянням орійських мов, я дійшов переконання, що малоросійська мова не тільки старіша від усіх слов’янських, а й санскритської, грецької, латинської та інших орійських».

Спосіб відрізнити свого від чужого

Всі ми знаємо, що українські військові, переміщуючись між позиціями, намотують на передпліччя скотч певного кольору. Це для них спосіб відризнити своїх від ворогів. Але що робити, якщо на вулиці ніч? Адже скотчу на рукаві не видно. І тепловізор не розрізняє кольорів.

— Що є тим оберегом, який захищає тебе, щоб по тобі не вистрілили свої?

— Таким оберегом є українська мова. Тому навіть ті, хто російською спілкується вдень, із заходом сонця переходять на українську. Це твоя безпека. Це твоє життя. Якщо хтось тобі вночі скаже “Стой. Кто идет?”, то швидше за все це будуть його останні слова. Бо ворог близько і реагувати треба швидко.

І актуально це не тільки для лінії фронту. Ми щодня зустрічаємося з різними людьми. Як зрозуміти, ким вони є стосовно до нас? Ким вони є по відношенню до України? Чи розділяють вони ті ж самі погляди на українське майбутнє? Чи прагнуть вони, так само як і всі ми, звільнити свою землю від російських окупантів?

Дізнатися відповіді на всі ці питання дуже просто. Для цього достатньо одного слова.

Настане день, і Україна переможе. Проте ворог нікуди не зникне. Хай ми і витіснимо його за межі кордону, але він і далі перебуватиме поруч. І він не полишить спроб захопити нас — якщо не зброєю, то культурно. Він робитиме все можливе, щоб ми стали на нього схожими і у тій схожості розчинилися та зникли.

Всі дискусії про мову, які були до початку повномасштабного вторгнення, сьогодні вже не актуальні. Зараз ми живемо за інших реалій. І після війни житимемо серед цих нових реалій теж. Ми маємо навчитися використовувати всі інструменти, які послаблюють ворога і посилюють Україну. Таким інструментом у мирному житті є мова.

Відмовитися від споживання російської культури

На відміну від росіян українці ні на кого не нападають, нікого не окуповують, не гвалтують, не намагаються знищити як націю. Ми не маємо з окупантами нічого спільного. Майже нічого. Єдиним, що споріднює нас з цією державою, що прагне розростися неначе пухлина, є російська мова.

В чому полягає проблема мови? Річ у тому, що розмовляючи російською, людина автоматично стає споживачем російської культури. Тої самої, яка  сприяє корупції та виховує споживацьке ставлення до навколишнього світу. Культури, в якій виростають ті люди, що вважають себе богообраними і при цьому крадуть пральні машини.

Українець, який розмовляє російською, так чи інакше є носієм інших цінностей, ніж його україномовний сусід. І чим більше серед нас споживачів російської культури, тим більш далекі ми від європейських цінностей, тим ми ближчі ментально до Росії.

Якщо ми й далі перебуватимемо в російському інформаційному полі, цивілізований світ перестане розуміти нас. Більше того — він не знатиме, яка різниця між нами та тими окупантами, які влаштовували в селах Харківської області катівні.

Єдине, що у нас спільного з ворогом, це російська мова. І ворог намагається використовувати це. Тому сьогодні одна з важливих наших задач — забрати в нього цей інструмент. Позбавити його інформаційного впливу на нас.

Якщо ви все життя розмовляли російською, то перейти на українську непросто. Спочатку не можеш згадати потрібні слова і часто робиш помилки. Але погодьтеся, що це все дрібниці у порівнянні з тою звитяжною метою, яку ми ставимо перед собою. Ми обов’язково переможемо ворога! І на мовному фронті теж.