Ще одна історія про катівню в Балаклії

Анатолій Тутов звичайний мешканець міста Балаклії, який має свою життєву позицію. Своєю чергою був депутатом Балаклійської районної ради від партії «Українське об’єднання патріотів — УКРОП», на життя чесно заробляє підприємництвом, має чудову родину, якою дуже пишається.

Війна поділила наше життя на до і після.

Війна поділила наше життя на до і після. Мабуть, кожен українець переосмислив цінності свого життя і зрозумів, що щастя це не тільки нові речі, гроші, квартири й інші статки, а й родина, країна, рідна земля, добрі та сміливі люди.

Під час окупації він разом з дружиною залишилися в місті, через те, що їх родичам був потрібен медичний догляд.

Перші місяці, з приходом окупантів, його не чіпали. Але в серпні приїхали додому і за ним. Забирали його з дому, так звані військові «псевдореспублік ЛДНР». Які своєю чергою, окрім документів, прихопили з собою гроші, які знайшли у квартирі Анатолія. Вони спитали його: Чи знаєш чого тебе заарештували? Він відповів: Мабуть, що я був депутатом від партії «УКРОП».

Майже місяць тортур…

Перший день били дуже сильно, й ногами, руками та палками. Коли його притягли до камери, хлопці що там сиділи, казали що завтра, мабуть, не допитуватимуть та не битимуть. Але, завтра теж били. Тіло перетворилося в сполошний синець. Допити проводили люди, але чи можливо цих нелюдів називати людьми, чоловіки з кавказькими рисами обличчя та своєрідним акцентом. Анатолій припускає, що це були вихідці з Інгушетії.


Перші два допити, майже нічого не питали, а тільки били та погрожували.
На третій допит з’явився військовий, який мав кавказькі риси обличчя, але чисто розмовляв російською мовою та мав ніс формою картоплі. Розмовляв він ввічливо та почав ставити йому питання: про нацистів, однопартійців по колишній партії, про його життя та інші. Показав йому фото на якому він брав участь у панахиді за жертвами Майдану 2014 року та сказав, що він один з організаторів Майдану. Потім він вже згадав, що це фото робив колишній поліціянт та відомий колаборант Олег Калайда.
Якщо Анатолій казав, що не знає або мовчав, починалися побої та погрози. Стріляли з мисливської рушниці біля обличчя, прикладали ніж до горла, казали, що знімуть живцем шкіру.

Дні перетворилися в пекло.

Було й таке, що в їх камеру заходив військовий, який їх постійно котував, і починав усіх бити ногами, при цьому кажучи, що це сама “любимая” його камера. Так, Анатолій отримав перелом ребер та численні забої внутрішніх органів.


Одного допиту, якийсь військовий побачив у нього на шиї хрестик. Він спитав «Ти що вірянин?» Так, відповів Анатолій і цей хрестик у мене з народження. Військовий сказав, що зараз вони його переведуть до Ісламу. Відмовившись, він отримав кілька ударів, після чого втратив свідомість. Прийшов до тями, коли на нього вилили відро з водою. Молитва та віра в Бога підтримувала та врятувала Анатолія. З його слів, він дуже молився та просив Господа, щоб допоміг йому та припинив ці страждання. Навіть ворог зрозумів, що його віра непохитна.

Як каже, Анатолій, був час коли він просив «російських котів», щоб вони перестали його мучити, а просто вбили.

“Хто не скаче той москаль”

Із-за суцільного синця на його тілі, маленький дотик відзивався в ньому великим болем.
Одного разу, вони заставили його стрибати й кричати: “Хто не скаче той москаль”, співати голосно Гімн України та кричати інші гасла. Якщо він падав, до нього підключали електричний струм за допомогою двох дротів та казали “Відпустиш дроти – тобі кінець”. Цей жах продовжувався півтори години.

Через деякий час почали вимагати гроші, казали: «Треба ділитися з хорошими людьми» та погрожували відрізати різні частини тіла, прикладаючи до них ніж.
Особливо тяжко було чути стогін та крики інших людей яких котували.
Було й таке що в камеру приводили “підсадних”, які намагалися отримати від в’язнів будь-яку інформацію.

Між собою в’язні один одного підтримували. Потік людей був дуже великий їх везли не тільки з Балаклії, а й з сусідніх сіл.

Вистояв та вижив на зло ворогу

Але Анатолій вистояв та вижив на зло ворогу, завдяки вірі, родині та людей, які до останнього його підтримували. Після такого іспиту все в нашому житті перевертається. Проблеми, які здавалися нам значущими, зараз не мали ніякого сенсу.

Такі історії необхідно висвітлювати, щоб люди розуміли, що немає гарного ворога. І що путінська росія несе зло та бруд, а українці для них другосортні люди, яких потрібно поставити у стійло та зробити рабами їхньої нікчемної системи, яка лише гарна у їхньому пропагандистському телевізорі.

Слава Україні! Слава ЗСУ!