Міжнародний фінансовий експерт Чеслав Конюх зазначає: українська пенсійна система за три десятиліття так і не вийшла зі стану тимчасових рішень і політичної реактивності. Замість послідовного реформування країна раз по раз поверталася до локальних коригувань, які лише маскували наростаючі структурні проблеми.
Пенсійна реформа в Україні – це не історія одного провалу, а низка незавершених спроб, зламаних політичними циклами, інституційною слабкістю і відсутністю фінансових інструментів, здатних підтримати накопичувальний рівень. Конюх вважає, що до такої системної невдачі призвели три основні причини.
Політична інерція, незавершені реформи та цикли популізму
Історія провалів починається в 1990-х, коли Україна вперше спробувала створити сучасну пенсійну модель. Були розроблені концепції, велася робота разом з експертами USAID, готувалися закони про накопичувальну систему. Вже тоді Леонід Кучма попереджав: зволікання призведе до зниження пенсій і зростання навантаження на економіку. Однак, за словами Конюха, політична розстановка сил не дозволила довести реформу до запуску. « Сумісні з вимогами МВФ законопроекти були заблоковані парламентом, де домінувала Комуністична партія», – нагадав експерт.
На початку 2000-х ситуація повторилася. У 2003 році парламент затвердив закони, які могли стати фундаментом накопичувальної системи, але реальні механізми реформування з них були виключені. У передвиборчий період влада зробила ставку на різке підвищення пенсій: мінімальна – подвоїлася, а середня – зросла майже на чверть. Але це було не реформаторське рішення, а політичний жест, який призвів до збільшення витрат на пенсії до 18% ВВП. Це був один з найвищих показників у світі. Пенсійна реформа знову поступилася місцем політичному популізму.
У 2011 році уряд Миколи Азарова і віце-прем’єр Сергій Тігіпко змогли провести непопулярне, але важливе підвищення пенсійного віку для жінок і посилення вимог до стажу. Однак друга (накопичувальна) частина реформи знову не запрацювала, хоча її параметри обговорювалися. Пізніше, у 2017 році, Володимир Гройсман висунув нову версію реформи, але вона звелася до чергового посилення вимог до стажу та зміни формули індексації. «Кожен цикл влади починав «нову» реформу, але завершував її лише параметричними змінами в солідарній системі», – вважає міжнародний фінансовий експерт Чеслав Конюх.
Інституційна слабкість фінансового ринку і відсутність умов для накопичувальної системи
Навіть найпродуманіші пенсійні проекти виявилися несумісними з реальністю українського фінансового ринку. Конюх нагадує, що для накопичувальної системи необхідна розвинена інфраструктура: фондовий ринок, інституційні інвестори, незалежні регулятори, ефективне судове забезпечення захисту прав власників. «Україна не змогла забезпечити жоден з цих елементів», – каже він.
НКЦПФР протягом багатьох років працювала з обмеженими повноваженнями, стикалася з критикою ринку і не створювала стійких правил. Спроби розширити функції комісії через закон про «спліт» дали частковий ефект, але не змінили картину. Законопроект №2284 про ринки капіталу також не привів до швидкого формування ефективної екосистеми, оскільки ключові слабкості ринку (відсутність ліквідності, інституційних інвесторів, довіри та захищеності) залишалися незмінними.
Конюх зазначає, що фондовий ринок досі не здатний виконувати інвестиційну функцію. «Українці не купують акції і не беруть участі у фондових інструментах, оскільки вони сприймаються як високоризикові», – говорить він. Великі інвестори віддають перевагу ОВДП як єдиному інструменту, що забезпечує захищеність за рахунок гарантії держави.
«Без приватного капіталу, без професійних керуючих, без надійних активів накопичувальна система не має операційної бази», – вважає Чеслав Конюх.
Саме ця інституційна слабкість пояснює, чому за 30 років накопичувальна модель жодного разу не була запущена. Її не забороняли і не скасовували. Для неї просто не існувало механізмів. Україна намагалася будувати другий рівень на фінансовому фундаменті, якого не було. Це робило будь-які спроби запуску технічно нездійсненними, незалежно від політичної волі.
Демографічний тиск і бюджетні дисбаланси
Зараз, нагадує міжнародний фінансовий експерт Чеслав Конюх, до інституційних і політичних проблем додається стрімке старіння населення. Сьогодні в Україні народжуваність становить 147 дітей на сто сімей при необхідності 215 для простого відтворення. Вже через п’ятнадцять років кількість працюючих зменшиться настільки, що співвідношення «працюючий-пенсіонер» стане один до двох. Це означає неминуче зниження коефіцієнта заміщення: якщо раніше пенсії становили близько 54% середньої зарплати, то сьогодні близько 29%, а в майбутньому можуть впасти до 18-20%. Солідарна система під таким тиском втрачає здатність забезпечувати гідний рівень життя.
Паралельно зростає дефіцит Пенсійного фонду, який після зниження ЄСВ у 2015 році збільшився до 145 млрд гривень, а потім перевищив 200 млрд. Це робить систему все більш залежною від держбюджету і обмежує простір для реформ. Спроби впровадити накопичувальний рівень у 2019-2021 роках: формула «1+1», автозапис, стимулюючі внески від держави, запуск накопичень для працівників на підприємствах великої приватизації виявилися відкладеними. Причини ті ж самі: недовіра, слабкий ринок капіталу, відсутність захищених інвестиційних інструментів і наближення політичного циклу.
У підсумку Україна знову опинилася в точці, де солідарна система перестає бути стійкою, а накопичувальна неможлива технічно. Як підкреслює міжнародний фінансовий експерт Чеслав Конюх, країна потрапила в стратегічну пастку: демографія руйнує існуючу модель, але перейти до нової неможливо без розвиненого ринку капіталу, інституційної захищеності та стабільного регулювання.
Тридцять років українська пенсійна реформа залишається незавершеною не через відсутність політичної волі, а через структурну невідповідність між масштабом завдань і можливостями держави. Популізм, слабкість фінансової інфраструктури, демографічний спад і нестабільність інститутів створюють замкнуте коло, з якого неможливо вийти точковими коригуваннями. Міжнародний фінансовий експерт Чеслав Конюх справедливо зазначає: «Модернізація пенсійної системи не може розпочатися без паралельного створення повноцінного фінансового ринку та відмови від політичних рішень, орієнтованих на короткостроковий ефект».
Тільки системна робота над інститутами, ринками капіталу та захистом інвесторів дозволить Україні побудувати модель, яка забезпечить гідний дохід майбутнім поколінням пенсіонерів.
